СВІТ ОЧИМА ДИТИНИ –  ЦЕ СВІТ БЕЗ НАСИЛЬСТВА

 1. Пам’ятайте, що першим університетом життя для дитини є та сім’я в якій народилася дитина. Завдання обох батьків полягає в тому, аби створити в сім’ї атмосферу любові, довіри, духовного настрою та комфорту.

 2. Не дивіться на дитину як на особисту власність. Ви дали дитині фізичне тіло, а душа Ії належить світові. Сприймайте дитину як особистість єдину, унікальну і неповторну.

3. Не виражайте часто свого незадоволення, критики – це тільки породжує антагонізм в стосунках дітей і батьків.

4. Давайте дітям можливість відчувати Ваше визнання і схвалення.

 5. Ніколи не старайтесь запевнити дитину в тому, що вона погана.

6. Будьте тактовними в стосунках з дітьми.

 7. Показуйте приклад емоційного самоконтролю і витримки.

8. Показуйте приклад позитивних дій та вчинків дітям не на словах, а в конкретних справах.

9. Завжди давайте дитині шанс на право бути кращою.

10.Пам’ятайте, що в сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як упоратися з

труднощами.

11.Насильство над дітьми – це протиприродний акт, який забороняється законом.

Так, в Сімейному кодексі сказано таке: «Забороняються фізичні покарання дітей батьками та інші види покарань, які принижують людську гідність. Дитина має право на належне батьківське виховання».

       Національна «гаряча лінія» з питань протидії насильству та захисту прав дитини (працює на базі Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда – Україна») – 386 (безкоштовно для абонентів МТС та Київстар), тел. 0 800 500 335 (дзвінки в межах України безкоштовні), тел. 044 205 36 94 (для дзвінків у межах Києва та з закордону).

      Якщо необхідно терміново припинити насильство, слід телефонувати 102

      Національна «гаряча лінія» з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів (працює на базі Представництва міжнародної організації з міграції в Україні) – тел. 0 800 505 501 (дзвінки в межах України безкоштовні), 527 (безкоштовно для абонентів МТС, Київстар, Life).

БІЛЬШЕ ІНФОРМАЦІЇ ПРО КОРОНАВІРУС

Якщо ви хочете дізнатися більше новин про коронавірус, які стосуються дітей:UNICEF Українаunicef.org/ukraine/

Якщо ви відчуваєте тривогу, ізольованість, страх – про це необхідно говорити.

Для консультації щодо COVID-19 телефонуйте на гарячу лінію Центру громадського здоров'я МОЗ України.Телефон: 0 800 505 840

ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ

Офіційний сайт МОЗ України moz.gov.ua

Центр громадського здоров'я МОЗ України phc.org.ua

Всесвітня організація охорони здоров’я www.who.int

      Зневажання людських прав дитини, приниження її гідності сприяють виникненню дитячої психологічної травми, яка деформує особистість, порушує природний психологічний та фізіологічний розвиток дитини.

    Основна стратегія запобігання дитячим психічним травмам – це виховання дитини в атмосфері постійної безумовної любові і турботи. Відомий американський психотерапевт Бері Уайндхольд стверджує, що для нормального емоційного дозріванням дітям треба, щоб їх любили, пестили, помічали, приймали всерйоз, стримували, опікали, співали їм пісні і задовольняли всі їх основні потреби. Це необхідно для того, щоб побудувати у дитини здорове самолюбування і здатність любити саму себе. Адже діти, основні потреби яких, пов'язані з любов'ю і турботою, задовольнялися, зростають істинно поступливими і неегоїстичними людьми. Вони здатні виявити турботу і співчуття до інших людей.Щоб подолати насильство в сім'ї, я хочу запропонувати такі шляхи вирішення проблеми: довіряйте вашій дитині та поважайте її. Визнавайте права дитини на свої власні почуття, право на вибір друзів та діяльності Отже, перш ніж карати дитину “за щось”, “для чогось”, треба розуміти: насилля породжує насилля, покарання призводить до покарання.Батьківська любов має бути безумовною, адже справжня любов умов не ставить. Безумовна любов – це найвища форма любові. Ми любимо дитину просто за те, що вона є, незважаючи ні на що. Ми приймаємо дитину будь-якою. Це не значить, що батьки мають схвалювати погані вчинки своєї дитини. Але їм необхідно пам’ятати: щоб дитина не зробила, вони від неї не відречуться. Часто дітям доводиться завойовувати батьківську любов різними способами: батьки люблять дитину за умовами – гарно поводитись, потім гарно вчитися і т.ін. звичайно ми маємо навчати і виховувати дітей, але спершу необхідно сповнити їхні серця впевненістю в нашій безумовній любові.Дитина – це квітка, і ваша любов живить її. Завдяки їй дитина розквітає і дарує світові красу. Чим більше способів виявити свою любов вона від нас навчиться, тим легше їй буде знайти спільну мову з друзями, однолітками, педагогами, а в майбутньому і з дружинами й чоловіками. Одна із якостей зрілої людини – здатність віддавати і приймати любов будь-якою мовою. Намагаючись навчити дитину володіти всіма цими мовами, ми розуміємо, що самі зростаємо духовно.  І якщо ви опануєте цими  поняттями, то ваша сім'я буде завжди щасливою.

Культура взаємин між батьками і дітьми. Подолання насильства над дітьми

 Висока відповідальність батьків перед собою і суспільством за виховання своїх дітей вимагає від них ґрунтовних знань в галузі психології, фізіології, валеології, педагогіки. Об’єктивно переважна більшість батьків вирізняється вкрай низьким рівнем психолого-педагогічної культури, що призводить до браку у системі сімейного виховання, породжує сімейні трагедії. І це не стільки вина батьків, скільки їх біда: десятиліттями в країні не було системи підготовки молодих людей до сімейного життя, озброєння їх знаннями в царині виховання дітей у сім’ї. Турбуватися лише про озброєння міцними знаннями з основ наук, готуватися до набуття фаху інженера, лікаря, агронома, вчителя, механізатора та ін.., але не готувати до найскладнішої і найбільш відповідальної діяльності – створення міцної сім’ї, виховання дітей. І це тоді, коли майже кожна молода людина безпосередньо включається у процес утворення сім’ї, народження і виховання дітей. У своїй педагогічній освіті батьки повинні побачити можливості розвитку спілкування і спільної діяльності з дитиною, зробити свою педагогічну позицію більш адекватною, гнучкою, прогностичною. На сьогодні вкрай необхідна система підготовки молодих людей до сімейного життя, озброєння їх знаннями і вміннями в галузі формування повноцінної сім’ї і виховання дітей. Без піднесення психолого-педагогічної культури батьків годі й говорити про здорове суспільство. Основою побудови сприятливих дитячих та батьківських взаємовідносин є правильне виховання дитини з перших років її життя, і саме таким способом ми маємо можливість попередити формування значної частини кризових ситуації взаємовідносин. Виховувати - не означає говорити дітям гарні слова, наставляти і повчати їх, а, насамперед, самому жити по-людськи. Хто хоче виконати свій обов’язок щодо дітей, залишити в них про себе добру пам'ять, що служила б потомству заповітом, як жити, той повинен почати виховання із самого себе. Виховання дітей вимагає самого серйозного тону, найпростішого і щирого. У цих трьох якостях повинна полягати гранична правда життя.

 Різні заняття, особливо ігри, зміцнюють відносини між дитиною і батьками. Коли дитина слухає пояснення, чому розхлюпується сік з чашки, що буде, якщо занадто сильно стиснути паперовий стаканчик із вмістом, він не тільки одержує перші уроки фізики. Це — спілкування, що дарує задоволення і радість. Гра батьків з дітьми вкрай сприяє оптимізації відносин між членами родини, навіть якщо в інші хвилини вона і приносить засмучення чи змушує хвилюватися, як, наприклад, у змагальних іграх. Але треба пам'ятати про відповідність ігор віку. Ще про одну сторону відносин між батьками і дітьми хотілося б сказати: з дітьми необхідно розмовляти із самого початку їхнього життя. Відповідати на їхні нескінченні питання, пояснювати свої вчинки і вчинки дітей, обговорювати події, що трапилися і т.д. Розмова, роз'яснення і відповіді на дитячі питання — усе це робить свій внесок у посилення позитивного аспекту відносин між батьками і дітьми. Це не означає, що батьки не можуть іноді сказати дитині, що втомилися, що вони зайняті і не зможуть зараз говорити з нею. Бути батьком — важка праця. Батьки теж відчувають гнів і провину, їм також потрібно переборювати всі складності дорослішання і зростання дитини. Батьківські здібності також виявляються не відразу — трапляються періоди дезорганізації і регресії — це складова частина розвитку. Потрібно вчитися на цих труднощах та помилках, коли ви розумієте, що як батьки повелися не найкращим чином. Дитина зрозуміє і оцінить щирі спроби зрозуміти її і допомогти, навіть якщо те, що роблять батьки, — не найкраще, що в даний момент можна зробити. Необхідно довіряти почуттям і відчуттям, відзначати і радіти всім успіхам батьків і успіхам дитини.

 Насильство

 Сьогодні дуже часто ми чуємо про те, що насильства в сім’ї не повинно бути. Проте також часто ми чуємо про випадки скоєння насильства чоловіка над жінкою, батьків над дітьми. Найстрашніше те, що рамки сімейного насильства виходять за межі дому – і розширюють їх діти, які потерпають від насильства в сім’ї, скоюючи жорстокі вчинки по відношенню до своїх однолітків. Незважаючи на велику кількість норм, призначених регулювати правовідносини між батьками та дітьми, дуже часто виникають ситуації, при яких порушуються права дітей. Найчастіше насильством та порушенням прав дитини ми вважаємо тільки фізичну розправу, але насильством над дітьми є випадки, коли батьки: знущаються над дитиною; б’ють її; завдають шкоди здоров’ю дитині; залякують дитину, використовуючи при цьому різні суспільні установи (міліцію, церкву, спецшколу, колонію, психіатричну лікарню); порушують її статеву недоторканість; навіюють страх за допомогою тестів, поглядів; перебивають дитину під час розмови; ізолюють її; контролюють її доступ до спілкування з ровесниками, дорослими, родичами, одним із батьків; використовують образливі прізвиська; соромлять дитину; використовують її як передавача інформації під час конфлікту у сім’ї; контролюють поведінку дитини за допомогою грошей; ігнорують її; не задовольняють її основні потреби; використовують її , як засіб економічного торгу під час розлучення; погрожують її залишити;- погрожують фізичною розправою; поводяться з дитиною, як з прислугою; відмовляються повідомляти про важливі рішення, що безпосередньо стосуються її долі.

Вплив насильства в сім’ї на психоемоційний розвиток дитини     

Проблема психотравмуючого впливу насильства на дитину має не лише психологічний, а й соціальний, медичний і юридичний аспекти. Насильство у ставленні до дитини відноситься до найважчих психологічних травм. Порушення, що виникають внаслідок насильства, зачіпають усі рівні функціонування дитини: пізнавальну та соматичну сферу, перешкоджають її самореалізації в майбутньому, викликають порушення поведінки — ранню алкоголізацію, наркотизацію, аутоагресію.
Пережите в дитинстві насильство нерідко впливає на подальше життя, оскільки подібнийтравматичний досвід формує специфічні сімейні стосунки і особливі життєві сценарії. Так, у більшості випадків дорослі, що проявляють насильницькі дії по відношенню до чужих і власних дітей, самі були жертвами насилля з боку батьків. Відомо, що фізичне покарання в нашій культурі (покарання ременем) вважається поширеною і природною формою виховання і не розглядається як насильство. Тому досить часто дитина сприймає прояви насильства як заслужене покарання.
 

Серед причин виникнення насильства виділяють наступні:

 • народження першої дитини, що поєднується з незрілістю батьків, низьким їх рівнем освіти;

• неповні сім’ї — наявність лише одного годувальника, що зумовлює погіршення матеріального становища в сім’ї;

• неналежні житлові умови, що викликають додаткову напруженість, яка може спровокувати насильство;

• конфліктні або насильницькі стосунки між членами сім’ї — застосування насильства з метою вирішення сімейних конфліктів;

• сім’ї з невизначеними сімейними ролями і функціями — непослідовними і суперечливими вимогами у вихованні дітей;

• негативне ставлення батьків до соціального оточення та неадекватні      очікування стосовно дитини;

• алкоголізм і наркоманія батьків;

• афективні порушення одного з батьків: агресивність, гіперсексуальність, дратівливість, ослаблений контроль за поведінкою, зниження критики;

• нерозвиненість батьківських навичок і почуттів;

• авторитарні методи виховання — покарання розглядається як найефективніший спосіб корекції негативної поведінки дитини.

       Потенційними жертвами насильства можуть бути діти з відхиленнями в психічному і фізичному розвитку, а саме: небажані діти; недоношені діти, що мають при народженні низьку вагу; діти, що проживають у багатодітній сім’ї; діти з природженим або набутим каліцтвом, низьким інтелектом, порушеннями здоров’я (спадковий синдром, хронічні захворювання, у тому числі і психічні); розладами поведінки (дратівливість, гнівливість, імпульсивність, гіперактивність); низькими соціальними навичками; особливостями зовнішності, що відрізняється від інших; діти, що виховуються в умовах жорстокого поводження в сім’ї; бездоглядні діти, що виховуються в умовах занедбаності та емоційного відчуження; діти з нервово-психічними розладами (оліго­френія, психопатія, ураження головного мозку); маленькі діти в силу своєї безпорадності

       Висока відповідальність батьків перед собою і суспільством за виховання своїх дітей вимагає від них ґрунтовних знань в галузі психології, фізіології, валеології, педагогіки. Об’єктивно переважна більшість батьків вирізняється вкрай низьким рівнем психолого-педагогічної культури, що призводить до браку у системі сімейного виховання, породжує сімейні трагедії. І це не стільки вина батьків, скільки їх біда: десятиліттями в країні не було системи підготовки молодих людей до сімейного життя, озброєння їх знаннями в царині виховання дітей у сім’ї. Турбуватися лише про озброєння міцними знаннями з основ наук, готуватися до набуття фаху інженера, лікаря, агронома, вчителя, механізатора та ін.., але не готувати до найскладнішої і найбільш відповідальної діяльності – створення міцної сім’ї, виховання дітей. І це тоді, коли майже кожна молода людина безпосередньо включається у процес утворення сім’ї, народження і виховання дітей. У своїй педагогічній освіті батьки повинні побачити можливості розвитку спілкування і спільної діяльності з дитиною, зробити свою педагогічну позицію більш адекватною, гнучкою, прогностичною. На сьогодні вкрай необхідна система підготовки молодих людей до сімейного життя, озброєння їх знаннями і вміннями в галузі формування повноцінної сім’ї і виховання дітей. Без піднесення психолого-педагогічної культури батьків годі й говорити про здорове суспільство. Основою побудови сприятливих дитячих та батьківських взаємовідносин є правильне виховання дитини з перших років її життя, і саме таким способом ми маємо можливість попередити формування значної частини кризових ситуації взаємовідносин. Виховувати - не означає говорити дітям гарні слова, наставляти і повчати їх, а, насамперед, самому жити по-людськи. Хто хоче виконати свій обов’язок щодо дітей, залишити в них про себе добру пам'ять, що служила б потомству заповітом, як жити, той повинен почати виховання із самого себе. Виховання дітей вимагає самого серйозного тону, найпростішого і щирого. У цих трьох якостях повинна полягати гранична правда життя.

       Різні заняття, особливо ігри, зміцнюють відносини між дитиною і батьками. Коли дитина слухає пояснення, чому розхлюпується сік з чашки, що буде, якщо занадто сильно стиснути паперовий стаканчик із вмістом, він не тільки одержує перші уроки фізики. Це — спілкування, що дарує задоволення і радість. Гра батьків з дітьми вкрай сприяє оптимізації відносин між членами родини, навіть якщо в інші хвилини вона і приносить засмучення чи змушує хвилюватися, як, наприклад, у змагальних іграх. Але треба пам'ятати про відповідність ігор віку. Ще про одну сторону відносин між батьками і дітьми хотілося б сказати: з дітьми необхідно розмовляти із самого початку їхнього життя. Відповідати на їхні нескінченні питання, пояснювати свої вчинки і вчинки дітей, обговорювати події, що трапилися і т.д. Розмова, роз'яснення і відповіді на дитячі питання — усе це робить свій внесок у посилення позитивного аспекту відносин між батьками і дітьми. Це не означає, що батьки не можуть іноді сказати дитині, що втомилися, що вони зайняті і не зможуть зараз говорити з нею. Бути батьком — важка праця. Батьки теж відчувають гнів і провину, їм також потрібно переборювати всі складності дорослішання і зростання дитини. Батьківські здібності також виявляються не відразу — трапляються періоди дезорганізації і регресії — це складова частина розвитку. Потрібно вчитися на цих труднощах та помилках, коли ви розумієте, що як батьки повелися не найкращим чином. Дитина зрозуміє і оцінить щирі спроби зрозуміти її і допомогти, навіть якщо те, що роблять батьки, — не найкраще, що в даний момент можна зробити. Необхідно довіряти почуттям і відчуттям, відзначати і радіти всім успіхам батьків і успіхам дитини.

« Безпека дитини на вулиці»

Чим раніше ви поясните малюкові правила безпечної поведінки на вулиці, тим вірогідніше, що він не забуде науку і зможе за потреби правильно скористатися цими уроками. Ваше завдання — навчити дитину правильно поводитися в екстремальних умовах.

Двір без небезпек. Сучасні малята починають гуляти без супроводу батьків набагато пізніше, ніж ми самі за часів свого дитинства. Але готувати крихітку до самостійних «виходів у світ» потрібно заздалегідь. Так, прогулюючись разом з малюком, обійдіть увесь двір і зверніть увагу на найнебезпечніші місця: люки, підвали, горища, будівельні майданчики. Важливо не просто сказати: «Сюди ходити не можна! Це небезпечно!» Треба пояснити дохідливо, чому саме не можна: у люк можна впасти, двері підвалу може хто-небудь закрити, і тоді дитина залишиться там (якщо малюка замкнули в підвалі, не треба кричати і плакати, краще щосили стукати в двері — так швидше хто-небудь почує і прийде на допомогу). Велику небезпеку можуть становити навіть припарковані біля будинку машини. Зазвичай малюки чітко засвоюють, що з машинами, що рухаються, треба бути вкрай обережними. А ось автомобіль, що стоїть, не викликає в них занепокоєння. Розкажіть дитині, що автомобіль може несподівано поїхати, і водій не помітить малюка, який, граючи, сховався за багажником. Тому не можна бігати, і тим більше ховатися навколо машин, а якщо під машину закотився м’ячик, треба звернутися по допомогу до дорослих. Малюки люблять грати в лікарню, магазин або «варити» для ляльок обіди на іграшковій плиті. Для цього вони рвуть рослини (траву, квіти, листя), що ростуть поблизу, збирають насіння. Однак дитина може спробувати приготовані «ліки» або ляльковий «суп» на смак. Але не всі рослини нешкідливі, як може здатися. Наприклад, у рицини, яку останніми роками часто-густо вирощують біля під’їздів будинків (у народі її називають «пальмою»), смертельно отруйне насіння. Малюкові досить проковтнути 2-3 насіннячка, щоб серйозно отруїтися. Обов’язково пояснюйте дитині, що жодні рослини, ягоди і насіння, зірвані на вулиці, не можна брати в рот. Для гри краще використовувати нешкідливі і добре знайомі рослини, наприклад кульбабу, подорожник, горобину. Гуляючи з малюком у дворі, ви маєте бути твердо впевнені, що навкруги немає відкритих каналізаційних люків. Статистика безжальна: сотні дітей гинуть і отримують травми саме з цієї причини. І тут не допоможуть жодні застереження «дивитися під ноги» і «не наступати». Захопившись рухливою грою, дитина може просто не помітити небезпеку. Тому не сподівайтеся на комунальні служби, а беріть ініціативу до своїх рук: проводьте з іншими батьками періодичну ревізію і закривайте люки дошками.

Правила екіпіровки. Одягаючи малюка на прогулянку, проведіть ревізію одягу. Краще, щоб він був без шнурків, якими можна зачепитися. Бажано, щоб взуття щільно фіксувалося на нозі і не «ковзало». Це зробить ігри дитини безпечнішими.

Життя на дитячому майданчику. Як добре, що у дворах є дитячі майданчики з гойдалками! І як одночасно погано, що вони є! Сучасні важкі залізні конструкції мають руйнівну силу. І якщо такі гойдалки на великій швидкості вдарять дитину, це може закінчитися погано. Дітлахи іноді не можуть правильно оцінити безпечну відстань. Тому ви чітко повинні пояснити дитині, що підходити до гойдалок можна тільки збоку, а обходити їх — на великій відстані. Сідати і злізати треба тільки тоді, коли гойдалки зупинені, і в жодному разі не можна з них стрибати. Розкажіть про те, до чого можуть привести порушення цих правил. Сильно вдарити малюка можуть і каруселі, якщо не дотримуватися елементарних правил безпеки.

Так само, як і у випадку з гойдалками, частіше нагадуйте крихітці, що підходити до каруселей, що крутяться, небезпечно. Спочатку треба дочекатися їх зупинки, і тільки потім сідати на сидіння. Звичайно, слід міцно триматися. Будь-який малюк знає, що драбинки, турніки, одним словом, спортивні снаряди — штука дуже цікава і весела. Вони розвивають спритність, витривалість, координацію рухів. І мама не заборонятиме вдосталь полазити і повисіти на них. Звичайно, за умови, що малюк робитиме все це з належною обережністю. Передусім зверніть увагу на покриття спортивного дитячого майданчика. Якщо це пісок, трава, тирса або, в крайньому випадку, дрібна щебинка — сміливо відпускайте туди дитину. Якщо ж майданчик забетонований або заасфальтований, краще пошукати інше місце для ігор. Навчіть дитину правильно сплигувати з драбинки або турніка. Коли дитина розгойдується на перекладині, стрибати треба в той момент, коли тіло починає рух назад. Інакше можна легко впасти.

Усілякі гірки — улюблена розвага дітлахів. Але мамам і татусям варто звернути увагу на їх стан, перш ніж дозволити своїй дитині скотитися з вітерцем. Якщо поручні або борти гірки дерев’яні, то батьки мають перевірити, наскільки добре оброблена поверхня, щоб уникнути заноз на дитячих ручках. Для дошкільнят висота гірки не повинна перевищувати 1,2 м. Перевірте, чи ціле покриття ската гірки, чи немає на ньому щербин. З «правильної» гірки крихітка скачується без зупинки до самого низу і не вилітає на землю, а затримується на спеціально підведеному виступі. Малюк повинен знати, що гірки — не місце для пустощів. Підніматися і з’їжджати треба уважно й акуратно, дотримуватися черги і в жодному разі не штовхати інших малят. Це може спричинити серйозну травму. Звичайно, увесь час стояти поряд з гіркою й опікати малюка не обов’язково. Але краще не випускати дитину з поля зору, щоб вчасно відреагувати на небезпечну поведінку дітей.

Даремно забороняти дітям лазити по деревах. Усе одно рано чи пізно вони випробують навколишні дерева на міцність. Щоб уникнути падінь і травм, краще навчити малюка робити це правильно. Передусім лазити краще тільки по старих деревах, з товстими стволами і гілками. Молоде деревце можна легко пошкодити, і воно загине, а сам малюк, ставши на тонку гілку, полетить униз. Спиратися треба тільки на товсті живі гілки і в жодному разі не на сухі. Слід спочатку перевірити міцність гілки, а тільки потім на неї ставати. І ще: стежте, щоб малюк під час лазіння чергував руки і ноги: наприклад, спочатку перехопив руку, потім переставив ногу. Опора на три кінцівки одночасно знижує небезпеку падіння.

Катання на роликах або велосипеді — заняття, корисні в усіх відношеннях, але, в той же час, досить небезпечні. Передусім, потурбуйтеся про засоби захисту маленьких спортсменів. Усілякі шоломи, наколінники і налокітники — це не просто модні «примочки», а те, що вбереже малюка не лише від розбитих колін і обідраних рук, й від травм більш серйозних. Шолом для ролера обов’язково підбирайте з приміркою. Він повинен зручно сидіти на голові, закривати чоло, але не з’їжджати на очі. Будуть незайвими і спеціальні рукавички без пальців. Кататися на роликах краще в спеціально відведених для цього місцях. З велосипедом простіше, тільки обов’язково учіть малюка бути уважним до «пішоходів» і не розвивати високу швидкість там, де є вірогідність збити когось із малюків. Якщо вам разом з маленьким велосипедистом треба перейти проїжджу частину, обов’язково зніміть його з велосипеда і переведіть через дорогу за руку, ведучи велосипед окремо. І звичайно, ніколи не випускайте маленького «гонщика» з поля зору.

Бійки — нерідка причина серйозних травм у дітей. Частіше це доля хлопченят, але зустрічаються і задиристі дівчатка, які готові «розбиратися» з кривдником за допомогою кулаків. І кулаки — це ще пів біди. Часто в хід йдуть підручні предмети: палиці, залозки, камені та ін. Одна з головних причин дуже проста: діти ще не розуміють, наскільки серйозно можна поранити супротивника цими предметами. Спрацьовує звичайний кіношний стереотип: героя вдарили по голові здоровенним булижником, а він собі не лише живий, але й цілком здоровий. Подібні сцени спотворюють уявлення наших дітей про реальну силу удару, про біль, про те, наскільки насправді крихке вразливе людське життя. І хто як не мами і татусі повинні пояснити малюкам ці прості істини? Якби з усіма дітьми говорили про можливі наслідки таких ось бійок, дитячого травматизму було б дедалі менше.

Ще одна небезпека — великі і маленькі чотириногі, причому не лише бродячі, а й справжнісінькі домашні. Йдеться не стільки про небезпечні хвороби, які можуть переносити тварини, скільки про собачу агресію, жертвами якої іноді стають діти. Безперечно, ви повинні виховувати в дитині любов і довіру до братів менших, але малюк повинен чітко знати, що собаки бувають різні і не завжди добрі. До того ж, краще взагалі не підходити до незнайомих тварин. Розкажіть малюкові, що не можна розмахувати руками або палицею біля собаки. Він подумає, що його хочуть ударити, і може вкусити. Не слід гладити незнайомого собаку. Йому це може не сподобатися. Дитина повинна знати, як поводитися, якщо напав собака. Якщо поруч немає рятівного притулку — під’їзду або дерева — не слід утікати, собака все одно наздожене. Покажіть малюкові, як треба захистити лице і шию, притиснувши підборіддя до грудей і закрившись зігнутими в ліктях руками. Дорослі обов’язково прийдуть на допомогу. 

Звернення рятувальників до батьків

         Шановні мами і тата, опікуни та піклувальники! Ми звикли вважати, що навчити дітей тим чи іншим правилам безпеки можна лише за допомогою численних нагадувань. Однак, як свідчить практика, насправді це не так. Діти вчаться навіть тоді, коли ми абсолютно впевнені, що вони зайняті власними справами і не помічають нічого довкола себе. Коли дитина бачить, що батьки не завжди вимикають все газове та електричне обладнання, виходячи з будинку, дитина буде робити так само, і жодна страшна історія не допоможе. Тому, якщо хочете навчити дитину правилам безпеки, насамперед, самі дотримуйтесь їх.

Щоб уберегти дитину від біди, дорослим треба пам'ятати та самим дотримуватись наступних правил:

- не залишати дітей дошкільного віку самих, навіть на короткий час,

- забороняти підбирати на вулиці незнайомі предмети – вони можуть бути небезпечними,

- не дозволяти підходити до обірваних електропроводів,

- не дозволяти користуватися ліфтом без супроводу дорослого родича,

- не дозволяти виходити на балкон, відчиняти вікна, визирати у відчинене вікно,

- не дозволяти користуватися сірниками, відкритим вогнем, електричними й газовими приладами без нагляду дорослих.

Також, необхідно навчити дитину користуватися телефоном для виклику екстрених служб: у випадках пожежі або іншої надзвичайної ситуації необхідно викликати Службу порятунку по телефону «101»; при конфліктних, критичних, криміногенних ситуаціях звертатись до співробітників правоохоронних органів по телефону «102»; у випадку поганого самопочуття або необхідності медичної допомоги викликайте швидку допомогу по телефону «103»; якщо відчули запах газу – дзвоніть по телефону «104».

               Перш ніж приступити до висвітлення тимчасових рамок, давайте визначимося, що таке виховання. Найчастіше під цим поняттям прийнято розуміти систематичну діяльність, спрямовану на вироблення певних якостей, поглядів і цінностей у дітей. Також це навчання нормам і правилам життя, які діють в певному соціумі. Крім морального аспекту, поняття виховання входить і фізична сторона, що в комбінації дозволяє виростити гармонійну і цілісну особистість. У педагогічній психології існує безліч теорій виховання, в кожній з яких своя схема втілення цього процесу. Але більшість з них зводиться до однієї спільної риси — своєчасності. Іншими словами, для того щоб засвоєння певного моральної якості пройшло успішно, необхідно виховувати його в слушний час. Наприклад, розпізнати співчуття малюк здатний вже в рік, але свідомо виявляти його по відношенню до інших людей навчається тільки після 3-х років. Крім того, більшість психологів і педагогів впевнені, що найкращим періодом для початку виховання є дошкільний вік — від 3 до 6 років. Саме в цей період відбувається величезний стрибок у психоемоційному розвитку дитини і його перша соціалізація. Малюк вперше усвідомлено стикається з суспільством незнайомих дорослих і однолітків, в якому йому належить знайти своє місце. Пояснення правил взаємодії та основ поведінки допомагає дитині швидше адаптуватися в цьому незнайомому світі.

Батіг чи пряник: засоби виховання у дошкільному віці

             Про те, що виховувати дітей треба, сумніватися не доводитися. Але виникає інше питання: «Як правильно виховувати дитину?». Найчастіше батьки вибирають дві абсолютно протилежні тактики — заохочення і покарання. Самі по собі вони обидві хороші, але в якості єдиних засобів працюють погано. Заохочення виробляє стійку залежність від зовнішнього позитивного підкріплення (грошей, похвали, подарунків), а покарання позбавляє ініціативності і викликає протест, що яскраво проявляється найчастіше в пубертальном віці. Ідеальний варіант — вміла комбінація різних методів. Навчіться залежно від ситуації, що склалася, використовувати різні схеми виховання. Серед найбільш ефективних методик наступні:

• бесіда

• позитивне підкріплення

• негативне підкріплення

• переконання

• приклад для наслідування

• вираження емоцій

              Намагайтеся уникати в процесі виховання фізичного насильства: навіть найбільш безневинні ляпаси й потиличники можуть завдати великої шкоди вашим відносинам з дитиною. І не забувайте про головний інструмент, який доступний абсолютно кожному з батьків, — щиру любов. Вона здатна спрямувати на правильний шлях і уникнути багатьох помилок у вихованні дітей.

Хвалити не можна карати

           Як ви вважаєте, де потрібно поставити кому в заголовку? У який спосіб — покараннями чи заохоченнями — можна впливати на перебіг внутрішніх психологічних процесів, що спричинюють помилкові дії і вчинки дітей?

Дозування заохочень і покарань

              Покарання має бути особливим, крайнім заходом. Що більш несподівані для дитини й індивідуальні його форми, то вища його ефектив-ність і відтак його рідше доводиться застосовувати. Покарання ніколи не досягає своєї мети, якщо в очах дитини воно несправедливе. Зловживання покараннями, використання їх для залякування дитини або в ситуаціях, коли можна обійтися без нього, одноманітність покарань — усе це врешті призводить до того, що дитина припиняє реагувати на покарання так, як ви того очікуєте. Найефективнішим прийомом у ситуації, коли поведінка дитини викликає у вас негатив¬ні почуття, є розповісти дитині, що ви пережи¬ваєте в цей момент. Коли дитина починає робити щось недозволене, мама каже їй: «Я незадоволена». Якщо дитина не припиняє ви¬конувати ту чи ту дію, а почуття мами тим часом наростає, вона повідомляє їй: «Я дуже незадоволена», відтак — «Я серджуся», а коли почуття сягає найвищої точки — «Я розгнівана». Описаний прийом також сприяє розвитку в дитини рефлексії, оскільки навчає її звертати увагу на переживання іншої людини. Конфлікт між батьками й дітьми, а відтак і застосування покарань спричинює також ситуація, коли батьки змушені відмовити дітям у чомусь або щось їм заборонити. У такому випадку діти сприймають відмови та забо¬рони батьків як прояв нелюбові й агресії до себе. Допоможе прийом «ступінчастої від¬мови». Його суть полягає в тому, що, відмовляючи дитині, ви даєте їй змогу зрозуміти, що вам близькі її почуття, ви поділяєте її переживання. А ваша відмова продиктована об'єктивними обставинами. Покарання, як сильні ліки, необхідно за¬стосовувати лише у двох випадках:

• коли без нього не можна обійтися,

• коли ви впевнені, що досягнете таким чином очікуваного результату.

           Звісно, покарання буде ефективним тоді, коли є заохочення. Деякі батьки переконані, що хвалити та заохочувати дітей шкідливо й у будь-якому разі не можна відзначати їхні успі¬хи. Насправді ж у процесі виховання дитини важливо використовувати як покарання, так і заохочення, адже це дві сторони єдиного процесу — соціалізації дитини. Але робити це потрібно правильно: заохочення має переважати над покаранням.

Похвала за зусилля

            Заохочувати можна й потрібно різні про¬яви поведінки дитини. Особливу увагу необхідно приділяти похвалі за докладені дитиною зусилля. Не важливо, який результат дитина отримала, важливо відзначити її спробу та старання здійснити правильну дію або моральний вчинок. У заохоченні за правильно виконану дію або вчинок є дуже важливий психологічний момент. Будь-яку успішну діяльність супро-воджує відчуття успіху, радості від власного досягнення. Самі собою ці відчуття вже є нагородою й заохоченням. Завдання ж батьків — навчити дитину радіти успіху. Водночас важливо не загальмувати винагородою переживання внутрішньої радості и за¬доволення дитини від виконаної роботи, затрачених зусиль. Заохочення дитини не слід розуміти як спосіб її підкупу або зобов'язання батьків. Неправильною є позиція тих батьків, які в знак заохочення звільняють дитину від виконання певної домашньої роботи. Навпаки — одним із методів заохочення є доручення дитині нових постій-них обов'язків або ж розширення її прав. Утім тут батькам слід бути особливо уважними і, перш ніж розширити права дитини, вирі¬шити для самих себе: чи зможуть вони надати дитині обіцяні права, чи доступні вони дитині з огляду на її вік та особистісні якості? Не слід поспішати з наданням дитині як заохочення надто «дорослих» прав.

Подяка дітям

              Багатьом батькам здається, що вони ніко¬ли не мають дякувати дітям, що подяку в родині завжди слід спрямувати від дітей до батьків. Це зовсім не так. Батьки можуть і повинні висловлювати вдячність своїм дітям. Вони зобов'язані дякувати, зокрема, у випадках, коли діти:

• виявляють душевну чуйність, доброту до своїх близьких;

• не розгубилися і прийняли моральне рішення у складній ситуації;

• викликають схвалення людей навко¬ло своєю поведінкою.

            Багато батьків також цікавляться питаннями про те, як задовольняти потребу дитини в ласці, з якого віку дитини слід обмежити прояви ніжності до неї — відмовитися від поцілунків, погладжувань, обіймів тощо. Якщо тісний контакт і ніжне ставлення до дітей у сім'ї поєднувати з розумною вимогливістю, то немає нічого неправильного в тому, що ви цілуєте, обіймаєте, пестите своїх дітей. Досвід свідчить: якщо батьки, боячись припуститися помилки, не дають дитині необхідної кількості ласки, це призводить до ускладнень у розвитку дитини. Разом з тим надмірна ласка та захвалювання, що «роздають» батьки без урахування досягнень дитини, можуть навіть нашкодити їй. «Перехваленим» дітям, які за найменші досягнення чують з уст дорослих позитивну оцінку, як правило, дуже складно пристосовуватися до життя поза сім'єю. Такі діти прагнуть за будь-яку ціну отримати похвалу. Часто вони ухиляються від розв'язання складних завдань, а винагороду намагаються отримати у будь-який інший спосіб. Отже, корисно замислитися: чи не припускаєтеся ви помилки, винагороджуючи своїх дітей? Адже внаслідок надмірного чи не-правильного заохочення ваша дитина може розучитися розрізняти доцільну й недоцільну поведінку. Солодкою й бажаною для неї стане радість не від самого процесу праці, подолання труднощів, а лише від отримання тієї чи тієї винагороди. Пам'ятайте, покарання ефективне, так би мовити, за точного діагнозу й у невеликих дозах.

ЛИСТІВКА ДЛЯ БАТЬКІВ

освітня лінія "Дитина в соціумі"

тема " Доброта - це краса людської души"

 «Будь завжди добрим, носи у своїй душі світле

 сонечко любові до всього світу, адже ти – людина»

                                                        В. Сухомлинський.

·        Добро – все позитивне, що служить на благо людині, світле, радісне, життєствердне.

·        Доброзичливий – той, хто бажає добра іншим людям, готовий їм допомагати.

·        Доброта – це чутливе, дружнє ставлення до людей; привітність, ласка, прихильність.

·        Доброта – це ще й співчуття, щирість і велика любов.

Якщо змалечку не наповнити дитяче серце милосердям, ласкою, бажанням чинити милосердні вчинки, то виникає загроза перетворити його у бездушний твердий камінь, який ні до кого не матиме ні жалю, ні співчуття.

         Дуже важливо формувати бажання допомагати, робити добро, не очікуючи за це жодної винагороди. Згодом це може дати добрі результати: дитина матиме постійну звичку йти з добром у світ проявляти турботу про інших.

         Доброта – це людська риса, здатність людини творити добро іншим. І щоб жилось усім нам добре, у мирі і в злагоді, спокійно і затишно, треба щохвилини, щоденно творити добро. В народі кажуть: «Не одежа красить людину, а добрі діла».

Чинити добро – це:

·        Нести світло , де панує темрява                                                                              

·        Нести радість, де панує смуток.

·        Нести потіху, де панує розпач.

·        Нести мир, де панує розбрат.

·        Нести любов, де панує страх.

·        Нести віру, де панує безвір’я.

·        Нести надію, де панує безнадія.

Запам’ятайте! Людина у світ приходить для добра.

Поміркуймо разом…

·        Що трапилось зі світом, якби в ньому не стало доброти?

·        Чи були у вашому житті випадки, коли вас ображали, незважаючи на те, що ви намагалися ставитися до всіх по – доброму й усім допомагати?

·        Як ви думаєте, чи важко бути добрим?

·        Чи може доброта зцілити людину?

Граючись – навчаємось…

Гра «Подумаємо про доброту».

         Діти та дорослі стають у коло. Один із членів родини грає роль «Доброти». Вона виходить за двері й думає, що доброго може зробити для кого – небудь із членів родини. Дорослий відчиняє двері, і всі голосно говорять:

«Наші двері відчиняємо, доброту в гості чекаємо». «Доброта» заходить, бере когось із членів родини за руку, виводить його на середину кола й каже, що зробить для нього (помиє посуд, почистить черевички…)

Динамічна хвилинка «Добрий дощик».

Дитина витягує руки долоньками догори, а дорослий стукає пальчиками по долоньках своєї дитини, зображуючи той чи інший дощ: дрібний грибний, теплий, ласкавий, літній, грозову зливу.

Дощик лив, лив, лив

Діжки повні нам налив,

Усі дерева напоїв

Землю матінку умив.

Малюнок «Сонце доброти».

Запропонуйте дитині намалювати сонце доброти, у якому повинно бути стільки променів скільки добрих вчинків пригадали. Потім по черзі і дорослі і діти розповідають про своє сонце доброти.

Мовленнєві перлинки:

·        З добрим здружись, а з лихим стережись.

·        Дівчинка Люба всім людям люба.

Тому, що Любі люди любі й добрі.

·        Добрі справи дорожчі за гроші.

Радимо прочитати малюку «Добро» Л. Забашта.

Людина починається з добра,-

Сказав мудрець: живи, добро звертай!

Та нагород за це не вимагай.

Хай оживає істина стара:

Людина починається з добра.

Основні   завдання родинного виховання

             Батьки – головні природні вихователі дитини. Основний чинник у формуванні особистості – це виховний клімат сім’ї. Рідна домівка – не тільки місце притулку, дах над головою, а й родинне вогнище, місце захисту від життєвих негараздів. Батьки є першим суспільним середовищем дитини, а родина – провідним інститутом соціалізації. Батьки першими розкривають маленькій людині предметний світ і надають йому емоційного забарвлення.

Тож актуальними завданнями сьогодення є:

·        охоплення дошкільною освітою дітей, які не відвідують дошкільні навчальні заклади;

·        сприяння особистісному зростанню кожної дитини, розвитку її компетентності;

·        залучення до активної співпраці у вихованні та навчанні дітей практично всіх сімей на різних етапах їхнього становлення, розвитку та функціонування, з різними типами родинного середовища, різними виховними можливостями;

·        сприяння духовному зростанню батьків, формуванню в них позитивного ставлення до себе та інших, накопиченню досвіду гуманних взаємин.

            Вихователь та батьки, об’єднанні у своїй діяльності, діють в інтересах дитини, створюють для неї належні умови. Від того, наскільки такі взаємовідносини будуть узгоджені, залежить успіх формування особистості в цілому. Саме взаємодія у педагогічному процесі сім’ї та дошкільного закладу здатна здійснювати особистісно-орієнтований підхід, формувати індивідуальність, активізувати творчий потенціал не лише дитини, але і педагогів, і батьків.

Пріоритетні напрямки роботи педагогічного колективу з батьками

·        сприяння підвищенню психологічної та педагогічної компетентності батьків щодо розуміння закономірностей розвитку дитини, а також питань навчання і виховання дошкільнят;

·        залучення батьків до співпраці у створенні належних умов для життєдіяльності та розвитку дітей;

·        всебічне вивчення становища, статусу родини та моделі взаємодії з ними для здійснення диференційованого підходу;

·        залучення батьків до активної участі в заходах, що проводяться в дошкільному закладі, формування в них відчуття приналежності до колективу дитячого садка як однодумців і спільників;

·        формування усвідомленого розуміння батьками своєї відповідальності за максимальне забезпечення дитині повноцінного життя в майбутньому.

Важливий напрям своєї діяльності педагогічний колектив дошкільного закладу вбачає в збагаченні знань вихователів про сімейне виховання, поглибленні педагогічних знань батьків, досягненні єдності виховного впливу на дитину в сім’ї і в дошкільному закладі.

     Удосконалювати роботу з батьками – це у разі необхідності вносити зміни, які збагачують зміст і форми роботи, покращують різні її показники, роблять більш доцільною, сучасною, гнучкою. Процес удосконалення – довготривалий та безперервний. Його дошкільний заклад здійснює у різних напрямках:

·        гуманізація змісту і форм роботи з сім’єю;

·        гармонізація взаємин педагогів та батьків;

·        підвищення ефективності застосовуваних вихователем у роботі з батьками;

·        прийомів та засобів впливу.

Уявлення дошкільників про професіїо 

   Старші дошкільники знайомі з різноманітними видами праці (виробнича, сільськогосподарська, у сфері обслуговування тощо), багатьма професіями (4-15). Загалом у переліку професій дошкільники виокремлюють приблизно 90 їх найменувань. Та це не означає, що про кожну професію вони мають вичерпні уявлення.

           Найпопулярніші серед дошкільників професії системи "людина - техніка", передусім - водія різноманітних видів транспорту, будівельні спеціальності (зварювальник, кранівник, бульдозерист, екскаваторник, столяр, слюсар, муляр); військові (льотчик, танкіст, ракетник, вертолітник, космонавт); різноманітні робітничі професії (вантажник, кочегар, гірник, ткаля, оптик, полірувальник, поліграфіст) тощо. Досить привабливі для них такі професії системи "людина - людина", як лікар, вихователь, няня, музичний керівник, учитель, продавець, кухар, медсестра, міліціонер. Добре відомі дітям професії системи "людина - природа": садівник, дресирувальник, хлібороб, рибалка тощо. Небагато прихильників мають професії системи "людина - художній образ", наприклад актор, письменник, скульптор. Однак у цій системі популярні серед дітей професії циркача, балерини, музиканта.

       Часто найменування професії діти замінюють найменуванням підприємства або закладу ("у зоопарку", "на фермі", "на заводі, де роблять іграшки", "у магазині"), посади - директор, начальник цеху, капітан корабля тощо.

        Уявлення дітей про професії мають суттєві статеві відмінності. Дівчатка віддають перевагу професіям системи "людина - людина", хлопчики - системи "людина - техніка", військовим спеціальностям. Вони частіше, ніж дівчатка, називають професії системи "людина - природа" і "людина - художній образ", тобто є носіями ширшої інформації про професії.

Діти старшого дошкільного віку в основному правильно уявляють структуру трудового процесу, найкраще - найцікавішу їм професію. Вони вже називають від 3 до 6 предметів, потрібних людям певної професії для роботи, а також необхідні психологічні якості (учитель - "повинен багато знати", інженер - "уміти думати", льотчик - "не боятися висоти"). Легко називають і трудові дії, послідовно розкривають процес праці (водій - "перевіряє мотор і колеса, тримає кермо, стежить за дорогою, їде, куди потрібно"; вихователь - "учить дітей доброму, займається з ними, водить на прогулянки, проводить заняття, щоб діти були розумними"). В основному діти правильно розуміють і суспільну значущість результатів праці (для чого вона потрібна) різноманітних професій. Складніше їм даються знання, які не можна повідомити безпосередньо у життєвій ситуації, тому міські діти, як правило, мало знають про працю і життя людей у селі.                  

       Велику роль у формуванні правильних уявлень про працю відіграє сім'я, вона найбільше сприяє трудовому вихованню дітей. Діти спостерігають за роботою батьків, інших родичів, бачать, як вони цікавляться справами один одного, їх взаємодопомогу.

        Чим старша дитина, тим більший у неї досвід власної трудової діяльності і тим більше цікавиться працею дорослих, особливо батьків. Основним джерелом, із якого діти черпають знання про працю батьків, є безпосереднє сприймання їхньої праці. Однак дитячі уявлення про працю батьків значно бідніші, ніж уявлення про працю людей найцікавіших для них професій. Рівень уявлень про працю батьків залежить і від джерела інформації: найвищий він у дітей, які мають змогу безпосередньо спостерігати за їх роботою, слухати розповіді про неї.